Білгород-дністровська фортеця

Білгород-дністровська фортеця та місто, що змінює назви

Білгород-дністровська фортеця та місто, що змінює назви
2=кількість оцінок 3=середня оцінка

За весь свій час існування місто Білгород Дністровський, мабуть, по праву може називатись одним із світових лідерів за кількістю назв. Початок йому дали ще стародавні фінікійці у 7 ст. до н .е., які нарекли місто Офіуса, тобто місто змій, яких тут була незчисленна кількість. Згодом тут оселились греки і змінили назву на Тіра. Римляни зробили місто своїм північно-східним форпостом і перейменували Тіру в Албу-Юлію.

Фото 1. Руїни давньої Тіри

Фото 1. Руїни давньої Тіри

Прийшовши сюди з азійських степів гуни, нарекли місто Турісом, а руські племена уличів та тиверців, які тут владарювали у 10-11 ст., назвали місто Білгородом через вапняк, із якого будувались стіни будинків. Така ж назва була і за Галицько-Волинського князівства. Татари перейменували місто у Ак-ліба, а купці-генуезці називали місто то Білий Замок (Аспрокастро), то Зелений (Мальвокастро), то Замок на горі (Монкастро). Наприкінці XIV століття Білгород  увійшов до складу Молдовського князівства та став зватись Четатя-Албе, або Фегер-Вар. А з 1484 р. після завоювання міста турками за ним закріпилася назва Аккерман (біла фортеця), яка протрималась до 1944 р., коли місту, уже в складі УРСР, було повернуто одну із попередніх історичних назв – Білгород.

Фото 2. Давній сарматський склеп на території Вірменської церкви

Фото 2. Давній сарматський склеп на території Вірменської церкви

Фото 3. Давнє скіфське поховання у Білгороді-Дністровському

Фото 3. Давнє скіфське поховання у Білгороді-Дністровському

Білгородська фортеця ж стоїть на скелястому березі Дністровського лиману на руїнах Тіри – давньогрецького поліса. Найбільш рання споруда твердині – цитадель була зведена у XIII-XIV ст., ймовірно, генуезцями. Вона мала форму чотирикутника із чотирма наріжними круглими баштами по кутах, в межах якого містився комендантський палац. В”їзна брама розташовувалась з півдня, а попід стінами замкового двору  розміщувались житлові корпуси та каплиця. Площа двору становила 300 кв. м. Висота мурів цитаделі складала 15 м, а товщина 3-5 м, увінчували їх, наче корона, зубці-мерлони. Відкриті бойові галереї мурів поєднували їх із п’ятиярусними наріжними вежами також із зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. В підвалах башт зберігались боєприпаси. Кожна із веж мала своє призначення, зокрема у північно-західній містилась темниця, у південно-західній – скарбниця (зараз напівзруйнована), північно-східна звалась Придворною, а південно-східна була Комендантською. Саме в останній у 1789 р.турецький комендант передав ключі від фортеці Кутузову.

Фото 4. Цитадель фортеці

Фото 4. Цитадель фортеці

Після входження міста до складу Молдавії протягом 1438-1454 рр. навколо фортеці було зведено два ряди оборонних мурів загальною довжиною 2 км із глибоким ровом глибиною 14 м навколо них, обкладеним каменем, та 34 оборонними вежами (зараз 26). У випадку небезпеки рів заповнювався водою із лиману. Основним будівельним матеріалом був вапняк, а розчином служили товчені яйця, мармур, вугілля, кремній та просо, наявність якого регулювала гідротермічний баланс. Ми знаємо, що вже з другої половини 1450-их фортеця була сформована в уже відомих нам межах і належала до баштово-стінового типу.

Фото 5. Фортечні мури

Фото 5. Фортечні мури

Твердиня складалася з чотирьох частин: Цитаделі або генуезького замку, Гарнізонного, Громадянського і Портового дворів. Кожен із дворів  був оточений стінами і міг виконувати роль окремого фортифікаційного об’єкту. Портовий двір примикав вузькою смугою до оборонного муру вздовж лиману. До фортеці вели дві брами: Кілійська – зі сходу та Овідіопольська – із Заходу. Сполучення із портовим двором з боку лиману відбувалось через водяний барбакан з воротами.

Фото 6. Кілійська брама

Фото 6. Кілійська брама

За турків фортечні башти Аккермана, зокрема у Громадянському дворі, отримують свої назви – “Башта принца”, “Башта сухарів”, “Біла Башта”. В наш час топономіка змінилась і набула літературно-романтичного відтінку. Споруди почали зватися башта Пушкіна, башта Овідія (Дівоча) і Сторожова. Щодо башти Овідія існує переказ, що після заслання поета імператором Августом у північно-східні провінції Риму, у 8 ст. н е. він знайшов собі притулок у Тірі. Факт перебування тут Овідія, на жаль підтвердити на даний час неможливо, зате достеменно відомо, що царський уряд Росії відправив у ці краї в заслання О. Пушкіна, який у 1821 р. відвідав Білгородську фортецю і після цього написав послання “До Овідія”. Також у фортеці в різний час перебували Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, М. Горький та ін.

Фото 7. Башта Пушкіна

Фото 7. Башта Пушкіна

Щодо другої назви Башти Овідія – Дівоча вежа існує ще одна леґенда. У молдавського господаря Олександра Доброго колись давно була дочка. Була вона надзвичайно красивою, проте свавільною та жорстокою дівчиною. Оточивши себе розгульною челяддю, не раз і не два здійснювала вона походи проти ворогів та набіги на мирних селян. Одного разу, коли її батько збирався у похід, попросила вона грошей унього, щоб збудувати монастир. Однак, за відсутності вітця, збудувала вона не монастир, а замок, який став її базою для нових грабунків навколишніх жителів і згодом проголосила себе царицею. Чутки про жорстоку володарку рознеслись  по всіх навколишніх містах і навіть за море. Повернувшись додому та довідавшись про злодіяння дочки, Олександр зібрав військо і розбив її поплічників, а саму дочку прокляв, після чого вона заснула. Наказав тоді цар віднести її до однієї із веж замку і там замурувати. З того часу ця вежа фортеці стала зватись Дівочою.

Фото 8. Башта Овідія (Дівоча)

Фото 8. Башта Овідія (Дівоча)

У 1440 р. було збудовано елемент фортеці, який не був ні її муром, ні баштою, а функції його й по досі залишаються загадкою. Він  сягає майже лиману, виступаючи за мури твердині. В стіну цієї частини фортеці вмуровано 10 кам’яних ядер, які утворюють своєрідний тетраксис (фігура з 10 точок, що містить 9 правильних трикутників). Тлумачать значення цього символу по різному: дехто вбачає в цьому відгомін древніх вірувань друїдів, інші вбачають в цьому масонський слід, а ще дехто підходить з практичної сторони, розглядаючи знаки, як давній сонячний годинник.

Фото 9. Тетраксис на загадковій споруді зліва

Фото 9. Тетраксис на загадковій споруді зліва

Білгородська фортеця з периметром стін 2,5 км та площею 9 га є одним із найбільших оборонних комплексів XV ст. у Східній Європі, що збереглись до наших днів (більший тільки Московський Кремль, але він молодший на кілька десятиліть). Білгород мав власні військові сили, володів широкими міжнародними торговими та політичними зв’язками, карбував свої монети і володів навіть колоніями – замок Лерічі в гирлі Дніпра (тепер м. Очаків Миколаївської області), відвойований у генуезців у 1455 р. Офіційною мовою середньовічного міста була грецька, а чисельність жителів Білгорода в той час становила близько 20 тис. осіб і дорівнювала середній чисельності населення великих європейських міст.

Фото 10. Білгород-Дністровська фортеця з висоти пташиного польоту

Фото 10. Білгород-Дністровська фортеця з висоти пташиного польоту

Добробут городян визначало тоді особливе розташування міста на перехресті жвавих торгових шляхів, на межі степу та моря. Порт виконував тоді роль перевалочної бази між Західною Європою та країнами Азії. Одним із найважливіших торгових партнерів Білгорода в той час був Львів. Взаємозв’язки між двома містами були настільки міцними, що польський король після захоплення Білгорода у 1484 р. турками, надав податкові пільги львівським купцям, щоб захистити їх від збанкрутування.

Протягом свого перебування у складі Османської імперії місто постійно ставало об’єктом нападів запорозьких козаків під проводом: С. Наливайка, Г. Лободи,  І. Сулими,І. Сірка, С. Палія. Також час від часу місто штурмували молдавські та польські війська.

Фото 11. На неприступних скелях

Фото 11. На неприступних скелях

При вході до фортеці можна побачити мінарет, який дивом зберігся від найбільшої мечеті турецького Аккермана – Султанської. Її фундамент зараз частково розкопаний археологами і можна побачити на поверхні. Вважають, що саме цю мечеть побудував султан Баязид ІІ після штурму влітку 1484 р. У фортеці всього було 7 мечетей і дім командира яничар. Ближче до лиману, у Торговому дворі розміщувався хамам (громадська лазня у Туреччині) кінця XV ст. Колись по сусідству із ним ріс сад. Ще 4 мечеті знаходились у міському посаді, в межах найближчої забудови: Мустафа-Джамі, мечеть Алі паші із Дагестану, Мечеть Свинцева та Хан-Джамі.

Фото 12. Вцілілий мінарет у фортеці

Фото 12. Вцілілий мінарет у фортеці

У XVII-XVIII ст. міська забудова Аккерману складалась із 14-ти районів. Назви восьми з них дійшли до нас: Водяний, Зміїїний, район Кічкек, (“Пшеничної каші”), Майдан, район Хаджі Мустафа, Грецький, Вірменський та Циганський. В Грецькому та Вірменському кварталах знаходились церкви, які збереглись і до сьогодні – в районі перетину вулиць Леона Попова та Кутузова. Це є найбільш стара частина міста, за столітя тут не перемінилось навіть вуличне планування. Грецька церква була зведена ймовірно в 1480 р. молдавським господарем Стефаном Великим, а вірменська з’явилась на початку XVII ст.

Фото 13. Грецька церква у Білгороді-Дністровському

Фото 13. Грецька церква у Білгороді-Дністровському

Фото 14. Вірменська церква в Білгороді-Дністровському

Фото 14. Вірменська церква в Білгороді-Дністровському

В посаді Аккермана також розміщувались будівлі суду, адміністративний корпус та найкращий у місті хамам – Султан Селім з XVI ст. Його мальовничі руїни були розібрані місцевими жителями у 1850-их рр. Посад довгий час залишався неукріпленим. У випадку небезпеки мешканці знаходили сховок у фортеці. Але напередодні російсько-турецької війни 1787-1791 рр. городяни своїми силами зводять навколо міста земляний вал і неглибокий рів, які охопили не тільки житлові квартали, а й приміські сади і навіть кладовища. Територію одного із таких найбільших турецьких кладовищ займає в даний час центральний міський ринок. Людські кістки і надгробні плити з арабською в’яззю – звичайні в цьому районі знахідки.

Сади і виноградники зеленим килимом вкривали місцевість навколо валу. Крізь них до міста проходили три основні дороги: з Бендер, Кілії та Ізмаїлу.

На південний схід від фортеці розміщувались три пристані: Джаби огли, Очаківська і Стамбульська. Перша із них – найбільш віддалена від міського центру, Очаківська знаходилась біля Грецької церкви, а під самою твердинею, під захистом артилерії була Стамбульська пристань, яку звали портом. Не березі поряд із нею розміщувалась будівля митниці, а навпроти у лимані – рейд. Крім лиманного порту, близько 10 км на південь, у розпорядженні Білгорода був і морський – відомий з початку XV ст. Пройшло 600 років, а інфраструктура залишилась, як і в ті часи: річковий порт Білгорода-Дністровського дублюється морським причалом у гирлі Дністровського лиману.

Фото 15. Забудова фортеці

Фото 15. Забудова фортеці

В 1793 р. після поразки у війні із Російською імперією, турки розробляють план з кардинальної модернізації фортеці. Планувалось звести навколо старої твердині сучасний на той час бастіонний форт. Але замість бастіонів було організовано 7 артилерійських батарей. Земляні насипи від яких зберігались у фортеці до 1980-их рр. Набагато менше пощастило сусідній твердині у дунайській Кілії. У 1797 р. її середньовічні стіни було зруйновано, а на їх місці було зведено бастіонний форт.

У складі Османської імперії місто перебувало до 1812 р., коли без бою перейшло під владу Російської імперії. Розвиток міжнародної торгівлі визначав багатонаціональний склад населення міста – генуезці, греки, молдавани, болгари, русини, татари, вірмени, євреї. Припускають, що у XV ст. тут проживали навіть втікачі з Чехії – гусити, вносячи свій вклад, як і всі інші народності, в посилення оборони міста. Могутність громади міста на сьогодні можна оцінювати за розмірами вцілілої фортеці. На різних етапах до її будівництва долучались молдавські господарі Олександр Добрий, Стефан ІІ, Александрел і Стефан Великий та, звичайно, міська громада.

В 1832 р. фортеця позбулась свого стратегічного значення, а в 1896 р. отримала статус історико-культурної пам’ятки.

“Останній турок Аккерману”, за спогадами польського письменника Крашевського, проживав в цьому місті ще у 1843 р., коли воно вже давно перебувало під владою Російської імперії. Турок виглядав досить колоритно: він носив феску, курив чубук і щохвилини витягував  з кишені посріблений годинник на ланцюжку, ніби вихваляючись перед перехожими дорогою річчю.

Фото 16. Вечірня фортеця

Фото 16. Вечірня фортеця

В ті ж роки в фортеці були зроблені перші найважливіші відкриття: істориками на стінах було знайдено кілька плит XV-XVIII ст. з пам’ятними текстами про проведені ремонтні та будівельні роботи. Всі вони зберігались в Одеському музеї старожитностей, але найбільш цінними вважались чотири плити XV ст.

Тексти цих плит є єдиним письмовим джерелом про час та ініціаторів будівництва фортеці. Надпис на найстарішій із них грецькою говорить: “Молитва раба Божого Федорка звершилась в цій фортеці при благочестивому пану нашому Іоану Стафану Воєводі і великому жупану, захиснику і другові Аспрокастрона в році 1440, індикта 3. Спаси, збережи рабів твоїх, Богородице. Стефан. Листопад 3”. Згаданий воєвода Стефан ІІ був правителем нижньої Молдавії у 1433-1447 рр., а Федорка, швидше за все – це відомий за документами впливовий купець Теодорих Де Теліха, який виступив меценатом будівельних робіт.

На іншій плиті висічений старослов’янською текст (в той час старослов’янська була офіційною мовою Молдавії): “Збудована ця стіна зусиллями пана Станьчула в році 1454, березня 31-го”. Зведення цієї споруди напередодні облоги Білгорода ескадрою османського военачальника Тамір-Кая свідчить про приготування до оборони.

Третя плита не пов’язана із фортецею, як вважали раніше. Швидше за все вона була знята з Грецької церкви. Її старослов’янські письмена говорять наступне: “В дні благочестивого і славного, і богодарованого, і всякої похвали достойного Іоана Стефана воєводи, розпочали і завершили (будівництво) цього монастиря пиркалаби Дума і Герман. 1480”. Згадані пиркалаби (коменданти) керували фортецею в 1478-1480 рр. і брали участь у будівництві якоїсь із міських церков. Стефан воєвода – це Стефан ІІІ Великий, господар Молдавії у 1457-1504 рр.

Найбільш цікавий текст був викарбуваний на плиті, знятій з головних фортечних воріт “В рік від пришестя в тілі Господа 1484 звершились Великі врата, в дні благочестивого Стефана воєводи і в подяку пану Луці і пану Герману”. Тим самим Стефан Великий ознаменував модернізацію Кілійських воріт за декілька місяців до облоги фортеці військами турецького султана Баєзида ІІ в липні 1484 р. Вказана в тексті дата – подана у благовіщенському стилі, тобто від зачаття Христа. В той же час у всіх відомих документах епохи Стефана Великого літочислення ведеться у візантійській ері, від створення світу. Цей факт настільки здивував, що спочатку навіть виникли сумніви у справжності плити…

Фото 17. Білгород-Дністровська фортеця

Фото 17. Білгород-Дністровська фортеця

Але, на жаль, свою автентичність і неповторність ориґіналу втрачає поступово сама фортеця під впливом часу і людини. Із 34 башт, враховуючи і споруди у рові, на сьогодні повністю зруйновані 8, а ще 6 суттєво пошкоджені. Історична кладка ескарпа рову знищена на 40 відсотків, прибережні стіни Торгового двору – майже повністю, нижня оборонна стіна північно-східного сектора фортеці – втрачена наполовину, повністю обвалилась верхня оборонна стіна Військового двору в північно-західному куті, розібрані до основи всі поруди XVIII-XIX ст. в периметрі двох дворів і цитаделі. Під загрозою обвалу залишаються також прибережні стіни оборонного комплексу, хоча обговорення щодо збереження аварійної ділянки активно ведуться в обласному управлінні охорони пам’яток, справа лише за малим – фінансуванням.

Одна із башт у рові була заповнена декілька років тому через халатність місцевих археологів відвалами із розкопок, а тепер ґрунт, що набрав вологи загрожує розірвати споруду із середини.

На жаль, реставраційні роботи не проводились десяиліттями, а ті, що проводились, нанесли пам’ятці непоправну шкоду.

Слід зазначити, що фортеця є центральною ланкою цілого комплексу унікальних історико-архітектурних і археологічних пам’яток в Білгороді-Дністровському. В радіусі 500 м від неї зосереджені руїни давньогрецького міста Тіра, два кам’яних склепи античного часу, Грецька церква – найстаріша із діючих на півдні України, не враховуючи Криму, і Вірменський храм.

Комплекс об’єктів тягне з надлишком на цілий історико-архітектурний заповідник державного значення. Але про це доводиться лише мріяти поки.

Читайте також:  Замок Любарта у Луцьку. Історія в цегліКам’янець-подільська фортеця. Повернення у казкуМеджибізька фортеця. Між Богом та БожкомМукачівський замок Паланок. Від Русі до УкраїниХотинська фортеця. Історія у каменіТустань. Скелі та фортецяКам’янець-Подільський. ФотомандрівкаВелич і моторошність Хотинської фортеціСтаросільський замок. Той, що зберігся наперекір часу

Додаткова інформація:

Розташування фортеці:
Одеська область, Білгород-Дністровський, вул. Ушакова 2 б
тел. (екскурсії) (04849) 6-97-80. тел (адміністрація) (04849) 6-97-18.

Час роботи:
Літній час – з 08:00 до 20:00
Зимовий час – з 08:00 до 17:00

 

Використані матеріали: Туристам надо знать. Одна из самых интересных крепостей в Украине.
Джерело фото: обкладинка, фото 14: Apis Travel, фото 1-3: Вадим Крюков, фото 4: Сергей ТЕМИРЕНКО, фото 5, 11: Стежками, фото 6, 10, 16, 17: uatravel.org, фото 7: Сергій Клименко, фото 8: В’ячеслав Ол, фото 9: dumskaya.net, фото 12: wikiwand.com, фото 13: wikivoyage.org; фото 15: Саша с М.Ар..

Поділіться враженнями:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *