Боржавський хребет. Фото: Влад Соколовский

Полонина Боржава – зелений ізмарагд Карпат

Поміж вод річок Вічи та Ріки розкинулась полонина Боржава, гірський масив Українських Карпат на Полонинському хребті, який своїми смарагдовими схилами заворожує погляд мандрівника та залишає враження на все життя. Боржава займає територію у межах Іршавського, Свалявського, Воловецького та Міжгірського районів Закарпаття.

Про Боржаву

Особлива полонина Боржава тим, що бере свій початок від водоспаду Шипіт, де щороку відбувається унікальний фестиваль на свято Івана Купала. Тому про полонину знає кожен, хто хоч раз занурювався у фестивальне вогнище та п’янку музику гір. Сам водоспад став пам’яткою не лише для місцевих, а й для щорічних гостей.

Водоспад Шипіт. Фото: <a href=" http://mydim.ua/">mydim.ua</a>

Водоспад Шипіт. Фото: mydim.ua

гемба

Гора Гемба. Полонина Боржава. Фото: Ігор Меліка

Серед інших хребтів Боржаву виокремлює трав’яне покриття у порівнянні з іншими каменистими. Боржава  менш людна, ніж Говерла, тому походи на полонину спокійніші. Найвищою точкою Боржави є гора Стій, яка сягає у висоту 1681 метр. Крім того, це найдовша полонина Закарпаття. Все тому, що дальній кут хребта розташований на відстані 44 км від іншого. З гори Стій раніше важко було не помітити військові антени, які згодом демонтували. Ще одна вершина Боржави – гора Плай. На ній розташована метеорологічна станція, яка носить таку ж назву. Висота гори сягає 1323 м. Частиною полонини часто вважають хребет Палений Грунь та полонину Кук. Крім Стію й Плаю до вершин Боржави входять Магура-Жиде (1518 м), Гемба (1494 м), Граб (1374 м), Менчул (1248 м) і Темнатик (1344 м).

 

Колишня військова частина. Полонина Боржава. Фото: <a href=" http://igormelika.com.ua ">Ігор Меліка</a>

Колишня військова частина. Полонина Боржава. Фото: Ігор Меліка

Полонина Боржава та її леґенда

Сьогодні полонина Боржава – туристичний куточок Українських Карпат. Відпочивальники тут вперше стають на лижі. Гори багаті як на екстремальні маршрути, так і на протоптані стежини для новачків. Але колись полонина Боржава була пасовищем для вівчарів.

Боржавські схили. Фото: <a href=" https://photographers.ua/IvanKostyk/"> Іван Костик</a>

Боржавські схили. Фото: Іван Костик

Між горами Гемба і Магура сігетський граф Нодь Король обрав урочище для полювання й відпочинку. Мешканці найближчого села звали це урочище Козє  через велику кількість диких кіз, що там водились. У графа була лісова охорона, яка за його наказами доглядала тварин, заготовляла їм на зиму сіно. Так щороку звірів прибувало. Граф хотів зав’язати знайомство зі столичним панством. З цією метою він будь-яким шляхом прагнув здобути запрошення до палацу цісарів, тому подарував Козє своєму шурякові, теж графові, але з Відня. Він був дотичним до парламенту й часто відвідував царський двір.

Так щоосені в Козє приїжджали віденські та будапештські пани. У горах вони не лише полювали, а й добряче розважались серед чарівної природи з компаніями, сім’ями. Поважні дами у довгих сукнях, з капелюхами зваблювали молодих мисливців, запрошених із різних графств. У будинках, де пани відпочивали, були всі належні умови для проживання і великі льохи з найкращими угорськими винами. Навколо дороги й будинків росли липи, ясени й берези. А до мисливського замку вела  красива дорога, яку огороджувала кам’яна стіна. Стіна захищала від каміння, яке часом могло зсуватися з гір.

Одного разу граф покликав до Козього на полювання цісаря, який нещодавно обійняв трон. Молодий правитель залюбки погодився поблукати лісами Карпат. В дорогу йому оздобили золоту карету зі срібними спицями на колесах, яку тягли п’ять пар коней у багатій упряжі. Жителі кожного села, у яке заїжджала цісарева карета, виходили з будинків і вітали його величність з міністрами, графами та охоронцями. Владики благословляли карету на гарну дорогу, і наказували молитися за його величність.

Мальовнича Боржава. Фото: Mихайло Ключковський

Мальовнича Боржава. Фото: Mихайло Ключковський

Щойно приїхавши у Козє, цісар забажав одразу вирушити на полювання. Він навіть не відпочивав з дороги – так зачарувала його тутешня гірська краса. На одній скелі спеціально для цісаря слуги обладнали варту, з якої можна було споглядати за широким лугом, де час від часу з’являлась дика тварина: кози, кабани та олені.

Гінці почали манити звірів і тоді на поле вискочив красень-олень. Тварина відчула присутність людей і звела голову догори. Олень глянув просто у бік цісаря. Такий погляд дуже вразив віденського гостя і він не зміг вистрелити з рушниці. Милувався підводячи її, то опускаючи, доки олень не зник у лісі. Наступного ранку цісар знову упізнав серед звірини вчорашнього красеня, перебуваючи на вартовій башті. Але вдруге краса звіра не зачарувала так цісаря, як уперше, і він вистрелив у оленя. Та коли підбіг подивитись на свою здобич, яка стікала кров’ю, на полі, то олень  заговорив людською мовою.

«За що ти мене вбив? – запитав він. Ти – цар свого народу, як і я був царем свого, царем звірів цього краю.» І помер. Одразу цісареві стало зле, голова почала паморочитись і він упав поряд зі своєю здобиччю. Графи й міністри підбігли до австрійця, але він лежав непритомний. До тями цісаря привели, обливши цілющою водою з джерела.

Полонина Боржава взимку. Фото: <a href=" https://photographers.ua/BorisGavran/">Борис Гавран</a>

Полонина Боржава взимку. Фото: Борис Гавран

Коли цісар оклигав, то розповів мисливцям і своїм слугам про пригоду, і так поховали царя звірів з найкращими почестями, а на могилу його встановили здоровенного каменя. З того часу в Козьому більше не полювали на оленів і вважали їх священними тваринами. Та пани ще довгий час приносили у здобич кіз та кабанів, а після кожного вдалого полювання влаштовували банкет.

Минали роки і якось цісар уже в похилому віці збирався приїхати, щоб вполювати ведмедя. Граф, який ще досів прагнув налагодити знатні зв’язки, радо заходився йому допомагати, тому вирішив влаштувати все так, аби звір прийшов на певне місце сам. Проблема полягала лише в тому, як все влаштувати? Отож охорона прив’язала на галявині лісу до стовбура стару кобилу. На те місце інколи приходив ведмідь. На здобич чекали три ночі, але звіра так і не було, однак, на четверту з’явився. Він довго кружляв навколо шкапи, аж поки насмілився вбити її. За декілька днів на тому ж місці прив’язали другу, а згодом третю кобилу. З того часу ведмідь часто заходив на галявину, і вже одразу вбивав свою легку здобич.

5

Іде до осені. Полонина Боржава. Фото: gid.travel

Настав той день, коли мав прибути на полювання сам цісар. Коли його величність прибула до Козє, все заздалегідь було готовим до цісаревого  приїзду. Охоронці запевнили графа, що ведмідь прийде у потрібний час. Зранку цісар зі своїм супроводом рушив на місце, де мав от-от з’явитись ведмідь. На галявині, як і завше була шкапа та ведмідь усе не приходив. Цісар чекав годину, дві, а потім почав нервуватись. Через поведінку цісаря стривожився граф і рушив з охороною сам на пошуки ведмедя. За деякий час пошуків ведмедя знайшли. Та звір був уже мертвим, шкура його була знята, і лишались лише нутрощі без м’яса. Того дня цісар дуже засмутився. Однак ще гірший настрій був у графа, якого через таку оказію його величність зняла з посади міністра, а Козє віддала у державну власність. З того часу австро-угорський цісар жодного разу не з’явився на території українських Карпат, як і колишній граф.

Полонина Боржава. Карпати. Фото: <a href=" https://photographers.ua/JaremiYaroslavTyurmenko/">Ярослав Тюрменко</a>

Полонина Боржава. Карпати. Фото: Ярослав Тюрменко

Як дістатись? Маршрути

До полонини Боржави із Воловця можна дістатись двома шляхами: на авто й маршруткою.

На авто: від залізничного вокзалу до магазину в селі Подобовець. На такий маршрут витратите 20 хвилин свого часу.

Маршруткою: спустившись від залізничного вокзалу у Воловці на головну дорогу і повернувши праворуч, потрапите на зупинку. Далі слід минути клумбу форми кола й через тридцять метрів справа у затінку, під деревами зупиняється маршрутка. Обов’язково повідомте водієві, що вам потрібно вийти біля магазинів у Подобовці. У Подобовці йдіть ґрунтовою дорогою на південний захід. На роздоріжжі слід перейти наліво. Перейшовши пагорб, опинитесь у селі Пилипець. Далі перейдіть по бетонному мосту річку й прямуйте по дорозі. Через 1 км дістанетесь хатинки, у якій живе доглядач. Прохід далі платний і коштує 3 гривні. Від хатини прямуйте догори за течією річки. Через півкілометра вийдите до водоспаду Шипіт.

Якщо хочете піднятись на вершину Гимба, то прямуйте від мосту 50 м у східному напрямку, а потім повертайте на ґрунтову дорогу на південь.

Якщо ваш похід на Боржаву вдасться у хорошу сонячну погоду, то ви відкриєте для себе неперевершені гірські краєвиди довжиною у десятки кілометрів. Буковий праліс вкрив схили хребтів, і живить свої сили водами навколишніх річок, що простягаються уздовж усього маршруту.

Політ над Боржавою. Фото: <a href=" https://photographers.ua/IvanKostyk/"> Іван Костик</a>

Політ над Боржавою. Фото: Іван Костик

З Воловця можна також піднятись на гору Темнатик, висотою 1343 метри, на якій виднітиметься хрест і сходи. З цієї гори можна дійти до Плаю. На вершині немає води, тому нею слід запастись ще під час підйому. Якщо не доходити Плая, ліворуч сховалось джерело, однак, його досить важко виявити. Далі - підйом на Великий Верх висотою у  1598 метрів. Праворуч буде полонина, що розташована на досить крутому підйомі. Там можна відпочити вночі, натягнувши намет. Крім того, на місці ви побачите колибу, у якій можна купити, молоко, бринзу й навіть заночувати взимку.

Поділіться враженнями:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *