Святогірська лавра

Святогірська лавра над Дінцем

Святогірська лавра над Дінцем
1=кількість оцінок 5=середня оцінка

На мальовничих крейдяних пагорбах високого правого берега Сіверського Дінця недалеко біля Святогірська розкинувся Національний природний парк “Святі гори”, на яких знайшов собі прихисток ще з XVII ст. Успенський чоловічий монастир. Сама краса місця наче була створена, щоб навівати на якусь медитацію, споглядаючи з вершини монастирського пагорбу за річкою, яка собі неквапливо протікає внизу та зникає десь в далечині. Монастир складається як із наземних споруд так із мережі печер видовбаних у крейдяному пагорбі.

Святогірська Успенська лавра над Сіверським Дінцкм

Спокійна тишина місць заглиблює просто у роздуми про вічне

Передісторія заснування Святогірської лаври

Перші християнські поселення в цих місцях, а, можливо, й монастир з’явились тут ще до хрещення Київської Русі в період, коли Візантія була охоплена іконоборством, а шанувальники ікон шукали притулок по різних землях. Цей факт підтверджують і давні монаші печери, і археологічні знахідки. Кажуть, що у свій час, тут проповідували християнство хозарам св. Кирило та Мефодій. Однак, найвірогідніше заснування самого монастиря, як і великої кількості інших монастирів в Україні, належить монахам Києво-Печерської лаври, які у XIII ст. вирішили оселитись тут на крейдяних пагорбах над Дінцем у Святих горах. Існує також версія про заснування монастиря ченцями із Афону, які вирішили піднятись уверх Дінцем та, побачивши гори, які нагадали їм рідний Афон, вирішили тут зупинитись та заснувати монастир.

Вид на Сіверський Донець із вершини Святогір'я

Фото Сіверського Дінця з вершини Святогір’я

Заснування та історія монастиря на Святих горах

Перші документальні згадки про монастир датуються 1526 р. У 1624 р. існування монастиря було документально зафіксоване у грамоті царя Михайла Федоровича Романова, згідно якої монастир отримував певну суму коштів, як центр православ’я та опорний військовий пункт на межі із диким степом. Таким чином монастир аж до XVIII ст. виконував також функції військової бази. Найдавніші споруди монастиря, розташовані на вершечку гори, – церкви Антонія та Феодосія Печерських та церква св. Миколая колись були захищені високими мурами, а всі споруди монастиря були сполучені між собою підземними ходами, у яких знаходились культові та житлові приміщення. Після падіння Османської імперії монастир втратив своє стратегічне значення і в 1787 р. був ліквідований Катериною II, а його землі у 1790 р. були передані її фавориту Григорію Потьомкіну, який перетворив монастир у одну із своїх резиденцій, однак, залишивши діючими церкви Успіння та св. Миколая. У заплаві Дінця Потьомкіним були зведені бані (купальні), тому й селище отримало назву Банне.

Андріївська каплиця та Миколаївська  церква позаду неї

Андріївська каплиця та Миколаївська церква позаду неї на вершині пагорба

На жаль, після закриття монастиря багато із церковних речей було втрачено та розкрадено царськими чиновниками, тому до наших днів мало що з них дійшло. У середині 1844 р. нащадок Григорія Потьомкіна – Олександр Михайлович Потьомкін передав монастир знову у лоно церкви. Відтоді відбувається нове відродження обителі та її розбудова. В цей час кількість ченців у монастирі зростає до 600 осіб, а кількість віруючих, які відвідують монастир у святкові дні, сягає 25 тис.

Сучасне монашество Святогірської лаври

Сучасне монашество Святогірської лаври

Занепад та відродження Святогірської лаври

У 1918 р. з проголошенням Донецько-Криворізької республіки розпочались утиски та гоніння на духовних осіб. Протягом цього часу чисельність монахів скорочується до 200 осіб.  Згодом за радянської влади у 1922 р. монастир взагалі був закритий та перетворений на будинок відпочинку, а містечко Банне було перейменоване у Слов’яногірськ. В цей час в Успенському соборі було облаштовано кінотеатр, а Преображенський, Петропавлівський та Всіхсвятський храми і Арсеніївський, Спасівський та Охтирський скити були просто знищені, а на верхівці одного із пагорбів поруч з монастирем було встановлено пам’ятник Артему, одному із комуністичних діячів та засновників Донецько-Криворізької республіки, щоб зафіксувати перемогу комунізму над релігією. Однак не так сталось, як гадалось для атеїстів. На даний час всі вже забули, хто такий був Артем, незважаючи на пам’ятник, який продовжує бовваніти, а монастир відновив свою діяльність за незалежної України у 1992 р. і продовжує служити притулком для душ віруючих. У 2003 р. містечко Слов’яногірськ було перейменовано у Святогірськ, а в 2004 р. Синодом Української православної церкви монастирю було надано статус лаври. За два останні десятиліття було відреставровано частину храмів монастиря, зокрема Успенський собор, Покровську церкву  та церкви св. Антонія й Феодосія, св. Миколая та преподобного Олексія. Також недалеко від монастиря було зведено Всіхсвятський скит з дерев’яним храмом.

Скит Всіх Святих поблизу монастиря

Скит Всіх Святих поблизу монастиря

Церква Всіх Святих в однойменному скиті

Церква Всіх Святих в однойменному скиті

Храми Святогірської лаври

Найдавнішим храмом монастиря була церква  Пресвятої Богородиці, тому на зорі свого існування монастир іменувався Пустинь Пресвятої Богородиці. В кінці XVII ст. на місці храму Пресвятої Богородиці було зведено церкву св. Миколи Мир-Лікійського, оскільки за переказами на одному із крейдяних стовпів з’явилася чудотворна ікона  св. Миколая, яка на жаль не дійшла до наших днів після 1922 р., коли було закрито монастир радянською владою. За леґендою церква св. Миколая постала перед прочаними відразу за стіною, що обвалилася, за одну ніч й тоді ж з’явилась вже згадувана ікона св. Миколая. В XIX ст. церква св. Миколая стала іменуватись Іоанно-Предтеченським храмом. Усередині церкви одразу кидається в очі те, що її склепіння тримається на крейдяному стовпі заввишки 3,5 м. Також однією із особливостей церкви св. Миколая є відсутність традиційного вівтаря. Тобто вівтар є, але він розташований в одній із ніш стіни, а в другій знаходиться престол. Вірогідно, що вівтар є залишком древньої церкви-попередниці. Поруч із храмом зі східної сторони збереглись залишки трьох келій з крейдяними ліжками, які є найдавнішими житловими приміщеннями монастиря. Церква св. Миколая наче увінчує скелю монастиря, та є яскравим представником українського бароко.

Святогірська Успенська лавра. На крейдяній скелі знаходиться храм св. Миколая

Святогірська Успенська лавра. На крейдяній скелі знаходиться храм св. Миколая

Крім згаданих трьох келій у монастирі є ще одна пізніша з І пол. ХІХ ст. келія, у якій з 1850 по 1867 р. жив схимомонах Іоан (в житті Іван Крюков). Цей чернець протягом свого життя у монастирі прославився багатьма чудесами зцілення хворих. У ХХ ст. Іоана було канонізовано, а його днем пам’яті у церковному календарі є щорічно 24 серпня, тоді й збирається велика кіькість паломників.

Однією із найбільш популярних церков в обителі є церква св. Антонія та Феодосія Печерських, розташована у печері позаду Успенського собору. Виринула вона із забуття у 1846 р., коли ченці, очищуючи печеру, натрапили на залишки давньої церкви. Вхід у цей храм має вигляд арки, прикрашеної іконами, трьома головами та хрестом. При самому вході розміщені образи у повен зріст преподобних Антонія та Феодосія Печерських. Освячення храму відбулось 30 серпня 1846 р. архієпископом харківським Інокентієм. У 1847 р. перед храмом було освячено цвинтар, на якому ховали благодійників храму та окремих ченців. Серед похованих зокрема були князі Голіцини, для яких було зведено два склепи та павільйон перед входом до храму.

У 1859 р. у монастирі розпочалось будівництво кам’яного Успенського собору у російсько-візантійському стилі за проектом Олексія Максимовича Горностаєва висотою 53 та довжиною 42 м. Попередником його була дерев’яна Успенська церква, зведена у 1698 р. за кошти Ізюмського полковника Федора Володимировича Шидловського.

Вид з церкви св. Миколая на Успенський собор, Покровську церкву та Сіверський Донець. На крейдяному пагорбі бовваніє пам'ятник Артему - комуністичному діячеві

Фото з церкви св. Миколая на Успенський собор, Покровську церкву та Сіверський Донець. На крейдяному пагорбі бовваніє пам’ятник Артему – комуністичному діячеві

Навпроти Успенського собору за проектом Костянтина Андрійовича Тона, автора Кремлівського палацу і храму Христа-Спасителя в Москві, уже була у 1851 р. зведена Покровська церква з дзвіницею з вісьмома дзвонами, найбільший із яких важив 6354 кг. Також у 1859 р. була викопана ще печерна церква  – св. Олексія, чоловіка Божого, яка збереглася й дотепер.

Покровська церква з дзвіницею з вісьмома дзвонами

Покровська церква з дзвіницею з вісьмома дзвонами

Головною святинею монастиря є Святогірська ікона Божої матері, написана афонським монахом, на якого справили надзвичайне враження навколишні краєвиди та велич монастиря. У буремному 1918 р. ікону переносили від села до села задля укріплення віруючих та збереження образу. Коли хресна хода зупинилась у селищі Баєрачик, у будинок, де знаходилась вона та перебували монахи й господарі, увірвались більшовики, які вчинили розправу над віруючими, а самій іконі, залишеній в калюжі крові, викололи очі. Завдяки вірянам, які сховали образ в час богоборства, святиня дійшла до наших днів і у 1992 р. була повернута до своєї обителі.

Печери монастиря виконували раніше як культові та господарські функції, так і оборонні. Раніше вони займали усю підземну частину гори. На сьогодні, на жаль, велика частина їх втрачена, а доступними залишились лише 800 м.  Сподіваємось, що ґрунтовніші дослідження монастиря з часом збільшать довжину відомих підземних печерних ходів та збагатять наші знання про минуле нашого народу.

Читайте також:
Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі. Тут покояться мощі св. Валентина,
Церква св. Юра у Дрогобичі – перлина дерев’яної архітектури

Поділіться враженнями:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *