Дорога в Хотинську фортецю

Хотинський замок – велич та моторошність

Хотинський замок – велич та моторошність
1=кількість оцінок 5=середня оцінка

Ми вже раніше писали про Хотинський замок та його історію. Однак, це таке місце, куди можна повертатись і повертатись, і щоразу знаходити щось для себе нове і незвідане. Велич його 40-метрових мурів вражає та зачаровує, а глибокі підземелля замку створюють навколо нього ореол містики та моторошності. Тут ми більше зосередимось на фото твердині та описі підземель, а детальніше із історією фортеці можна ознайомитись у нашій статті Хотинська фортеця. Історія у камені

Зустріч із Сагайдачним

По дорозі до фортеці на пагорбі нас велично зустрічає гетьман Петро Конашевич Сагайдачний – переможець турків під час Хотинської битви, що зупинила експансію Османської імперії у Європі.

Пам'ятник гетьману Петру Сагайдачному біля Хотинської фортеці

Пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному біля Хотинської фортеці

Нова фортеця

У   1711-1718 рр., модернізуючи твердиню, тодішні її власники турки за допомогою французьких інженерів позводили навколо старої фортеці бастіони та вали з обкладеними каменем ровами, у яких були облаштовані башти та брами для в’їзду. Таким чином Хотинський замок перетворився в один із найбільш неприступних бастіонів Центрально-Східної Європи, що міг вміщувати 20 тис. війська.

Бастіони та мури Нової фортеці у Хотині

Бастіони та мури Нової фортеці у Хотині

 

Бастіони та мури Нової фортеці у Хотині

Бастіони та мури Нової фортеці у Хотині

 

За російського панування у 1832 р. в межах Нової фортеці було споруджено церкву Олександра Невського.

Церква Олександра Невського. Вигляд від брами Нової фортеці

Церква Олександра Невського. Вигляд від брами Нової фортеці

 

Церква Олександра Невського. Хотинський замок

Церква Олександра Невського. Хотинський замок

 

Церква Олександра Невського. Вигляд від Старої фортеці

Церква Олександра Невського. Вигляд від Старої фортеці

 

Увійшовши через центральну браму Нової фортеці, відкривається чудова панорама на Стару фортецю.

Територія Нової фортеці. Видно церкву Олександра Невського та Стару фортецю

Територія Нової фортеці. Видно церкву Олександра Невського та Стару фортецю

Стара фортеця

 

Хотинський замок

Хотинський замок

 

А навколо колоситься пшениця. Хотинський замок

А навколо колоситься пшениця. Хотинський замок

 

Міст до Південної башти фортеці. Хотинський замок

Міст до Південної башти фортеці. Хотинський замок

 

Пд мостом, що веде до Хотинської фортеці

Пд мостом, що веде до Хотинської фортеці

 

Південна (В’їзна) башта та Південно-західна башти Хотинської фортеці

Південна (В’їзна) та Південно-західна башти Хотинської фортеці

 

Привертає увагу до себе загадкова пляма на мурах. Існує чимало леґенд про її походження. Хотинський замок

Привертає увагу до себе загадкова пляма на мурах. Існує чимало леґенд про її походження. Хотинський замок

 

Привертає увагу до себе загадкова пляма на стіні. Існує чимало леґенд про її походження. Більше можна прочитати тут.

Хотинський замок. Вигляд із півдня

Хотинський замок. Вигляд із півдня

“Начинка” фортеці не менш красива та цікава аніж зовнішні “шати”.

Гармати на брамі Старої фортеці

Гармати на брамі Старої фортеці

 

Внутрішній двір. Зліва направо: Південно-західна башта, Замкова криниця, Західна (Комендантська) башта, Комендантський палац, Замкова церква, Казарма. Хотинський замок

Внутрішній двір. Зліва направо: Південно-західна башта, Замкова криниця, Західна (Комендантська) башта, Комендантський палац, Замкова церква, Казарма. Хотинський замок

 

Зліва направо: Західна (Комендантська) башта, Комендантський палац. Хотинський замок

Зліва направо: Західна (Комендантська) башта, Комендантський палац. Хотинський замок

 

Західна (Комендантська) башта. Хотинський замок

Західна (Комендантська) башта. Хотинський замок

 

Вигляд з внутрішнього двору. Зліва направо: Південна (В’їзна) башта, Південно-західна башта. Хотинський замок

Вигляд з внутрішнього двору. Зліва направо: Південна (В’їзна) башта, Південно-західна башта. Хотинський замок

 

Зліва направо: Комендантський палац, Західна (Комендантська) і Північна башти. Хотинський замок

Зліва направо: Комендантський палац, Західна (Комендантська) і Північна башти. Хотинський замок

 

По центру - Замкова церква, справа - Комендантський палац. Хотинський замок

По центру – Замкова церква, справа – Комендантський палац. Хотинський замок

 

Внутрішній двір Хотинської фортеці. Справа наліво: Південна (В’їзна) башта, Замкова криниця, Південно-західна башта

Внутрішній двір Хотинської фортеці. Справа наліво: Південна (В’їзна) башта, Замкова криниця, Південно-західна башта

 

Замкова криниця та церква Хотинської фортеці

Замкова криниця та церква Хотинської фортеці

Виставка штурмових пристроїв

Колись грізні пристрої для метання у ворожі лави каменів та тарану воріт зараз завезені у підземелля фортеці та виставлені на огляд туристів.

Давній таран для розбивання воріт. Хотинський замок

Давній таран для розбивання воріт. Хотинський замок

 

Макет катапульти. Хотинський замок

Макет катапульти. Хотинський замок

 

Давні штурмові пристрої. Хотинський замок

Давні штурмові пристрої. Хотинський замок

Хотинський замок і кімната тортур

Зі всіх виставок у фортеці найбільше вражає та змушує здригнутись збірка давніх пристосувань для катування неугодних. Поданий опис середньовічних тортур взято із опису експонатів виставки.

Збірка "знарядь праці" давніх катів. Можна лише із жахом уявити собі як мучились бідні жертви в руках катів. Хотинський замок

Збірка “знарядь праці” давніх катів. Можна лише із жахом уявити собі як мучились бідні жертви в руках катів. Хотинський замок

 

За допомогою цього пристрою очевидно розтягували жертву

За допомогою цього пристрою очевидно розтягували жертву

 

Залізна діва. Нюрнберзька діва
Залізна діва. Нюрнберзька діва

Залізна діва. Нюрнберзька діва

Ідея механізувати тортури народилася в Німеччині і нічого вдієш з тим, що “нюрнберзька діва” має таке походження. Вона отримала своє ім’я через зовнішню схожість з баварською дівчиною, а також, тому що її прототип був створений і вперше використаний у підземеллі секретного суду в Нюрнберзі.

Це величезний саркофаг у вигляді відкритої порожньої жіночої фігури, всередині якої укріплені численні леза і гострі шипи. Вони розташовані таким чином, щоб життєво важливі органи укладеної а саркофаг жертви не були зачеплені, тому агонія засудженого до страти була довгою і болісною.

Вперше “Діву” використали в 1515 році. Це було детально описано Густавом Фрейтагом в його книзі “Віlder aus der deutchen vergangenheit”. Покарання спіткало винного в підробці, який промучився усередині саркофага три дні.

Тортури водою
Пристрій для тортур водою

Пристрій для тортур водою

Для того щоб найкращим чином виконати процедуру цих тортур обвинувачного розташовували на одній з різновидів диби або на спеціальному великому столі з підйомною середньою частиною. Після того, як руки і ноги жертви були прив’язані до країв столу, кат приступав до роботи одним із кількох способів.

Перший із цих методів полягав у тому, що жертву примушували за допомогою воронки проковтнути велику кількість води, потім били по надутому вигині живота. Інша форма передбачала поміщення в горло жертви ганчір’яної трубки, по якій повільно вливали воду, що призводило до набряку і задушення жертви. Якщо цього було недостатньо, трубку витягали, викликаючи внутрішні пошкодження, а потім вставляли знову, і процес повторювався.

Іноді застосовували тортури холодною водою. У цьому випадку обвинувачений годинами лежав на столі оголений під струменем крижаної води. Цікаво зауважити, що цей різновид муки розглядалася як легкий, і визнання, отримані таким способом, суд приймав як добровільні і дані підсудним без застосування тортур.

 Підвісна клітка
Підвісна клітка

Підвісна клітка

Передбачала два екстремальних способи експлуатації. У холодну погоду, подібно крісла для відьомського купання, грішника в цій клітці, підвішеній до довгої жердини, опускали під воду і діставали з неї, змушуючи мерзнути і задихатися.

А в спеку грішник висів у ній на сонці стільки днів, скільки міг витерпіти без краплі води для пиття.

Крісло допиту
Крісло допиту

Крісло допиту

Центральна Європа – основне місце його популярності. У Нюрнберзі і Фегенсбурзі до 1846 р. регулярно проводилися попередні слідства з його використанням. Грішника роздягали догола, садили на крісло втикане шипами. Оголеного в’язня садовили на крісло в такій позі, що при найменшому русі в його шкіру встромлялися шипи. Рухатися було неможливо – інакше на тілі з’являлися не тільки колоті рани, але і розриви.

Зазвичай під час катування часто посилювали болі агонізуючої жертви, протикаючи її кінцівки, застосовуючи щипці або інші знаряддя катування. Подібні крісла мали різні форми та розміри, але всі вони були обладнані шипами і засобами знерухомлення жертви.

Бдіння або Колиска Іуди
Пристрій для тортур "Бдіння" або "Колиска Іуди"

Пристрій для тортур “Бдіння” або “Колиска Іуди”

За словами винахідника, Іполита Марсилі, введення знаряддя стало переломним моментом в історії тортур. Сучасна система отримання визнання не передбачає нанесення тілесних ушкоджень. У ній немає зламаних хребців, вивернутих кісток, або роздроблених суглобів; єдина субстанція, яка страждає – це нерви жертви. Ідея тортури полягала в тому, щоб тримати жертву в безсонні так довго, як тільки можливо, це була своєрідне катування безсонням.

“Бдіння”, яке спочатку не розглядалася як жорстокі тортури, брало різні форми за часів Інквізиції. Жертву піднімали на верхівку піраміди і потім поступово опускали. Верхівка піраміди повинна була проникати в область ануса. яєчок або копчика, а якщо катували жінку – то вагіни Біль був настільки сильним, що найчастіше обвинувачені втрачали свідомість. Якщо це траплялося, процедура відкладалася, поки жертва не опритомніє. У Німеччині “катування бдінням” називалося “охороною колиски”.

Обезголовлювання (відсікання голови)
Плаха для відсікання голови

Плаха для відсікання голови

Цей вид страти, що був у минулому чи не найбільш популярними, зараз на практиці застосовується тільки в Саудівській Аравії та ще закріплений в законодавстві Єменської Арабської Республіки й Об’єднаних Арабських Еміратів. Здійснюється він шляхом відсікання голови від тіла ударом меча або сокири. У Середньовічній Європі обезголовлення вважалося карою для представників шляхетного стану і ніколи не застосовувалося до селян чи міщан. Тільки гільйотина Великої Французької Революції зрівняла всіх.

Для відтинання голови засудженого ставили на коліна і кат широким замахом зносив злочинцеві голову з плечей. При страті сокирою неодмінним атрибутом був пень з дуба або липи висотою не більше метра, можливо, з виїмкою для голови. Досвідчений кат відділяв голову від тулуба одним махом і тут же піднімав її за волосся і показував натовпу, щоб переконати, що страта здійснена дійсно без обману. Якщо за катівську роботу бралися непрофесіонали чи кат був недосвідченим, то приговореного чекали страшні муки.

Саджання на палю
Пристрій для тортур "Паля"

Пристрій для тортур “Паля”

Саджання на кіл – один з найбільш лютих і варварських методів страти. Саджання на палю було однією з найбільш болісних страт, які прийшли до Європи зі Сходу. Воно широко застосовувалося ще в Давньому Єгипті і на Близькому Сході.

Перші згадки відносяться до початку II тисячоліття до н. е. Особливе поширення страта отримала в Ассирії, де саджання на палю було звичайним покаранням для мешканців збунтованих міст, тому в повчальних цілях сцени цієї страти часто зображувалися на барельєфах. Застосовувалася ця страта в ассирійському праві і в якості покарання жінок за аборт (розглядався як варіант дітовбивства), а також за ряд особливо тяжких злочинів.

Найчастіше, загострений кілок вводили в задній прохід, потім його ставили вертикально і тіло, під власною вагою, повільно сповзала вниз. При цьому муки іноді тривали кілька днів. Відомі й інші способи садіння на палю. Наприклад, іноді кіл вбивали за допомогою калатала, або ж натягали на нього жертву, прив’язану за ноги до коней.

Мистецтво ката полягало в тому, щоб вістря колу ввести в тіло злочинця без пошкодження життєво важливих органів і не викликати рясної кровотечі, що наближає кінець. На практиці кіл найчастіше виходив під пахвою, між ребер або ж через живіт, на противагу старовинним малюнкам та гравюрам, на яких часто можна бачити сцени, де вістря кола виходить з рота страченого. Справа в тому, якщо людину посадили вміло на кіл, то його кінець повинен був стирчати з горла жертви і вона могла жити ще кілька днів і страждати фізично та морально, оскільки ця страта була публічною.

Особливо широко користувався саджанням на кіл Влад Цепеш (1431-1476гт.), відомий в історії під ім’ям князь Дракула. Його батько був командором релігійно-лицарського ордену Дракона, створеного для боротьби з посиленою турецькою експансією. Він передав прізвисько “Дракула” своєму синові. Борючись проти невірних, князь жорстоко поводився з турецькими полоненими і з тими, кого підозрювали у зв’язках з противником. Сучасники дали йому й інше прізвисько – “Влад-колосаджатель”. Відомо, що коли війська турецького султана обложили княжий замок, Влад Цепеш звелів відрубати у вбитих турків голови, насадити їх на піки і виставити на стінах.

Трон

Цей інструмент було створено як ганебний стовп у формі стільця, і саркастично названо троном. Жертва містилася вниз головою, а її ноги закріплювалися за допомогою дерев’яних блоків. Подібне катування користувалося популярністю серед суддів, які бажали дотримуватися букви закону. Насправді законодавство. що регулювало застосування тортур, дозволяло використовувати Трон тільки один раз протягом допиту. Але більшість суддів обходило це правило, просто називаючи наступну сесію продовженням все тієї ж першої.

Використання Трону дозволяло оголошувати це однією сесією, навіть якщо вона тривала 10 днів. Оскільки використання Трону не залишало неусувних слідів на тілі жертви, то воно дуже підходило для тривалого використання. Потрібно відзначити, що одночасно з цим катуванням ув’язнених користувалися також водою і розпеченим залізом.

Колесування
Пристрій для колесування

Пристрій для колесування

 

Дуже популярна система, як тортур, так і страти, застосовувалася тільки при звинуваченні в чаклунстві. Зазвичай процедура була розділена на дві фази, обидві досить болісні. Перша полягала в переломах більшої частини кісток і суглобів за допомогою маленького колеса, званого колесом дроблення і забезпеченого зовні безліччю шипів. Друга полягала в тому, що жертву прив’язували до великого колеса, і встановлювали колесо на жердину.

Засуджений опинявся горілиць, дивлячись на небо, і вмирав так від шоку і обезводнення, часто досить довго. Іноді замість колеса використовували просто дерев’яну раму або хрест з колод. Передбачалося, що жертва, розбита і покалічена таким способом, буквально подібно мотузці прослизне між спицями колеса на довгу жердину, де і залишиться чекати смерті.

Популярний різновид цієї страти поєднував колесування та спалення на вогнищі – в такому випадку смерть наступала швидко. Процедура була описана в матеріалах одного із судових розглядів в Тіролі. У 1614 році бродяга на ім’я Вольфганг Зельвейзер з Гаштейна, визнаний винним у зносинах з дияволом і насиланні бурі, був засуджений судом Лейнца одночасно до колесування і спалення на вогнищі.




Пройшовши цю виставку знарядь і пристроїв для тортур подумаєш мимоволі: “Як добре, що все-таки ми народилися у той час, коли такі варварські методи покарань за навіть несуттєві з погляду теперішньої людини проступки валишились в минулому…”

Поділіться враженнями:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *